«Вінницькі флюорити»

        VI Всеукраїнська(X Міжрегіональна) конференція учнівської молоді «Мій край, моя земля очима сучасників»

                                           Напрям: геологія

                                                     

                                                              Тези роботи:

                                                   «Вінницькі флюорити»

                                             Робота Горячкіної Наталії, вихованки

                                                          історико-краєзнавчого гуртка Вінницького

                                                          обласного Центру туризму, спорту, 

                                                          краєзнавства та екскурсій, учениці 9-А

                                                          класу навчально-виховного комплексу

                                                          «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2»

                                                          міста Гнівані.

                                                          Керівник: Коваль Олександр Іванович.

           

                                                          2015р.

                                               Вступ.

 Кожен має знати свою основу: родину, державу, землю, надра. Україна має унікальну геологічну будову, безліч корисних копалин. Однією із них є флюорит, запаси якого на Вінниччині є чи не найбільшими в світі. Актуальність дослідження цієї корисної копалини полягає в тому, що, крім традиційного використання у промисловості його можна використовувати для виготовлення палив для космічних кораблів. Завдячуючи роботі геологів та гуртківців - краєзнавців, вже укладено договори із Дніпропетровським «Південмаш»  про видобуток флюориту.

Для написання даної праці проведено таку роботу: досліджено родовища флюориту на заняттях гуртка, проведено зустрічі з геологами, організовано польову практику родовищами Вінниччини, вивчено ряд джерел фахівців.

Робота має теоретичне та практичне значення для майбутнього достатку України.

Флюорит – від латинського слова «потік», «течія» кубічний, октаедричний кристал, легкий, люмінесцентний. Утворюється здебільшого при низько- та середньогідротермальних процесах. Райони залягання: Приазов’я, південь Донбасу, Поділя.

          Унікальне родовище флюоритів виявлено в Мурованокуриловецькому районі на Вінниччині.  В 1995 р. на полі біля села Бахтинки було продовжено багаторічні геологорозвідувальні роботи на флюоритному родовищі. Геологи  Побузької георозвідувальної партії виявили тут два великих масиви флюоритних руд у древніх докембрійських пісковиках. Загальні ресурси родовища виводять його на друге місце  після Вознесенського родовища в Примор'ї.

     Флюорит заміщує гідрослюдистий і кальцитовий цемент пісковиків і частково кластичний матеріал - польові шпати та кварц. Прожилковий тип має підпорядковане значення. Основні мінерали - флюорит і кальцит, рі­дше зустрічаються кварц, дикіт, пірит. Колір флюориту фіолетовий, різної насиченості.

    Флюорит — великий обманщик. Напевне, тільки він із множини багатоликих самоцвітів здатний імітувати будь-який самоцвіт. Кольорова гама цього мінералу не знає обмежень. Цей напрочуд красивий камінь — прозорий і непрозорий, білий і чорний, червоний і зелений, синій і жовтий, рожевий і малиновий, з живописним візерунком і смугастий — має вади, що не дозволяють віднести його до дорогоцінних каменів. Це — низька твердість, крихкість та здатність знебарвлюватися на сонячному світлі. Ювелірам з ним важко працювати не тільки через ламкість, але й через погану здатність сприймати дзеркальну поліровку. Незважаючи на низьку твердість, він добре полірується лише алмазними порошками. І все-таки флюорит є чудовим матеріалом для виготовлення художніх виробів. За красу та багатобарвність гірники Саксонії прозвали його «рудною квіткою» (ерцблюме).
Цікава доля цього мінералу. Не краса принесла йому визнання і славу, а те, що під час додавання до руд металів флюорит має здатність знижувати температуру їх плавлення та надавати текучості шихті.
Звідси і латинська назва цього каменя — «флюорист», що означає «текти». Вона введена ще в 1529 році. Металурги називають флюорит ще плавиковим шпатом. В хімічному вираженні це фторид кальцію. Нині мінерал використовується не тільки в чорній металургії, але й в алюмінієвій, цементній, скляній та хімічній промисловостях.
Флюорит широко використовується для виготовлення спеціального скла, емальованого посуду, електродів, деяких виробів в електроніці, голографії, в лазерній, електро- і радіотехніці. Він є сировиною для отримання цінної плавикової кислоти, спеціальних та легких сплавів. Деякі різновиди цього мінералу йдуть для виготовлення геніальних лінз, призм таоб'єктивів мікроскопів, із флюориту виробляють газ фтор та його сполуки, які широко використовуються в різних галузях народного господарства.

   Флюорит чи плавиковий шпат – індустріальна сировина багатоцільового призначення. За хімічним складом – це фторид кальцію CaF2 (Ca – 51,2, F – 48,8 %). У мінералогії розрізняють такі різновиди: звичайний флюорит, хлорофан або піросмарагд (при нагріванні флуоресціює зеленим кольором) і ратовкіт – щільний, приховано-кристалічний або землистий.

 За мінеральним складом руди поділяються на кварц-флюоритові, карбонатно-флюоритові, силікатно-флюоритові (слюдисто- та польовошпат-флюоритові), барит-флюоритові та топаз-флюоритові. Комплексні руди містять CaF2 до 30 %, видобувати з них флюорит доцільно лише попутно при розробці родовищ на інші корисні копалини. За речовинним складом комплексні руди поділяються на флюорит-берилієві, флюорит-олов'яні, ртутно-сурм'яно-флюоритові, флюорит-залізорудні, флюорит-олов'яно-вольфрамові. У природі флюорит зустрічається в асоціації з кварцом, халцедоном, адуляром, кальцитом, баритом, стибнітом і кіновар'ю. Залежно від кількісного співвідношення флюориту з цими мінералами руди поділяються на дві основні групи: власне плавиковошпатові та комплексні.

Флюорит є комплексною сировиною, у першу чергу – флюсовою сировиною для металургії. Крім того флюорит використовується в хімічній, скляній та електронній промисловості.

У чорній металургії плавиковий шпат використовують як флюс при виплавці сталі мартенівським способом, а також деяких феросплавів в електропечах та при ливарному виробництві завдяки низької температури його плавлення і летючості.

Флюорит вважається також стратегічною сировиною, оскільки фтор має важливе значення для органічного синтезу та ядерної фізики. Він необхідний для виробництва ядерного палива, для розділення урану на ізотопи 238U і 235U. Сполуки фтору з киснем або з галогенами – сильні оксидатори, використовуються при спалюванні палива ракет та у реактивних двигунах.

Крім металургії флюорит широко застосовується в хімічній промисловості, яка споживає близько 60 % флюориту, що видобувається.

         У скляній промисловості флюорит використовують для виготовлення непрозорих білих або фарбованих емалей та скла.

В електронній промисловості гексафторид сірки застосовують як високоефективний газовий ізолятор у високовольтних установках.

Фториди вольфраму та молібдену використовують при виробництві ниток накалювання.

У невеликій кількості флюорит застосовують у цементному виробництві. При додаванні в шихту 3–5 % флюориту знижується температура спікання з 1250 до 800 С, що різко скорочує витрати палива. Цементна промисловість не висуває до сировини значних вимог, її задовольняють руди з вмістом CaF2 45–55 %.

 Чисті прозорі кристали плавикового шпату (оптичний флюорит) застосовують як оптичну сировину. Цінність оптичного флюориту полягає в його здатності заломлювати світло з малим розсіюванням (показник заломлення флюориту для світлових хвиль різної довжини порівняно мало змінюється). Оптичний флюорит вільно пропускає інфрачервоні та ультрафіолетові хвилі, має низький показник заломлення, в ньому, як у мінералі кубічної сингонії, відсутнє явище двозаломлення. Ці властивості використовуються промисловістю, яка виготовляє з флюориту лінзи для об'єктивів мікроскопів, призми для спектрографів, пластини для короткохвильових приладів.

Україна тим часом є одним з найбільших в СНД споживачем плавикошпатових концентратів, не маючи жодного розробленого родовища флюориту. Різні підприємства вісімнадцяти областей  у тій чи іншій кількості використовують цей мінерал.

Щорічно для потреб промисловості України завозилося близько 162 тис. тонн флюориту, з яких до 136 тис. тонн використовується на металургійних підприємствах. Ці підприємства в основному працюють на концентраті із крупнокускових сортів.Світові ціни на флюоритову сировину весь час зростають. Тому освоєння Бахтинського родовища, будівництво тут рудника і гірничозбагачувального комбінату справа невідкладна і екологічно доцільна. Якістю вінницькі флюорити не поступаються флюоритам Китаю, а хімічний склад відповідає вимогам міжнародних стандартів. Географічне розташування цього родовища також досить зручне: воно знаходиться недалеко від основних споживачів флюориту і польового шпату.

Отже, дослідивши таке багатство рідного краю, як флюорити, ми робимо висновок: варто раціонально використовувати цю корисну копалину для розвитку металургії, космічної галузі, косметології, оптики; надалі досліджувати силами юних геологів корисні копалини рідного краю та оберігати їх.

Джерела:

Геологія України. Київ, 1955р. Видавництво АН УРСР. 832с.

Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. Київ 1972р. інститут історії АН УРСР. 778с. 

Дані Побузької геологорозвідувальної партії в Гнівані.

Б. В. Пічугін, Ю. В. Федченко. Шкільний визначник мінералів і гірських порід. Київ, Радянська школа. 1982р. 135с.

Сборник методических рекомендацій в помощь руководителям геологических обьединений школьников. К.1991. 65с.

VI Всеукраїнська(X Міжрегіональна) конференція учнівської молоді «Мій край, моя земля очима сучасників»

                                           Напрям: історичне краєзнавство

                                                     

                                                              Тези роботи:

                                            «Магдебурзьке право на Вінниччині»

                                             Робота Мартинович Дарини, вихованки

                                                          історико-краєзнавчого гуртка Вінницького

                                                          обласного Центру туризму, спорту, 

                                                          краєзнавства та екскурсій, учениці 9-А

                                                          класу навчально-виховного комплексу

                                                          «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2»

                                                          міста Гнівані.

                                                          Керівник: Коваль Олександр Іванович.

           

                                                          2015р.

                                                        Вступ.

Україна впевнено обрала шлях розбудови правової держави, орієнтуючись на власні та зарубіжні зразки демократії. Україна завжди була невіддільна від Європи: зразки українського віча трансформувались у Магдебурське право, яке почало поширюватись від 1323 року.

Актуальність теми полягає в тому, що на сьогодні варто взяти найкращі зразки самоврядування Європи та втілити у нас задля кращого життя та побудови громадянського суспільства. Дана тема недостатньо вивчена фахівцями, тому автор систематизував матеріал з історії поширення Магдебурії в сучасних межах Вінницької області. Досліджуючи дану проблему, здійснено справжнє відкриття: перше місто, яке отримало це право у 1448 році був Черленків поблизу Гнівані, тоді як Вінниця – у 1580 році вперше, у 1640 році вдруге. Всього цим правом на Поділлі користувались 52 містечка.

Наступним відкриттям є надання Магдебурського права містечку Сутиски у 1576 році. Цього добився від польського короля витавський та сутиський господар Василь Гулевич. Він дбав за розвиток та культуру своїх маєтностей. Його донька Єлизавета Гулевич заснувала Київську братську школу, основу Києво-Могилянської академії. Вона належить до когорти видатних українців. Власник Черленкова Севастьян Черленківський був ктитором цієї академії та отримав від митрополита Петра Могили титул почесного секретаря.

Розкриття даної теми розпочав родоначальник української історичної науки, наш земляк Володимир Антонович. Продовжили цю справу                М. Грушевський, В. Отамановський, М. Владимирський-Буданов.

Дане дослідження закликає фахівців до відновлення дослідження історії самоврядування в Україні для написання фундаментальної праці, яка принесе користь в першу чергу місцевому самоврядуванню.

Міщани Поділля користувалися цим правом майже п’ять століть. Це право сприяло розвиткові ремесла, торгівлі, культури, міської інфраструктури. Міські громади досягали певного рівня згуртованості та самосвідомості, вдосконалюючи адміністративну, судову, військову, господарську автономію. У боротьбі за автономію городянам доводилося витримувати нелегку політичну та економічну боротьбу з власниками міста або ж поставленими від влади старостами та війтами.

Магдебурзькі міста мали право будувати ратушу з годинником та тримати трубача. В нижчих приміщеннях ратуші розміщували крамницю, хлібні засіки, мірну діжку, мідну мірницю, також будували заїжджі двори-готелі, корчми, млини. Також відкривалися аптеки, поліційні відділи, центри дозвілля, театри, шинки тощо. Все це значною мірою впливало на архітектуру міста: прямокутне подвір’я з кількома ярусами мурів, прикрашені багато оздобленими порталами входів. Такі зразки укріплених адміністративних центрів нерідко запозичали міста Європи через купців, військовиків, чиновників, які відвідували Україну. Недарма вони писали, що в українську землю встромиш патерицю – виросте троянда.

За рівнем самостійності самоврядування міста і містечка поділялися на магістратські та ратушні. Перші були більш привілейовані та самостійні. У магістратських містах уся повнота влади належала магістратові, який складався із магістратських урядників – старших: війт, бурмістри, райці, лавники, писар; молодших: комісар або межувальник, городниці, возний. Очолював міську раду війт, який призначався, а згодом затверджувався королем, в добу Гетьманщини гетьманом, а потім генеральною військовою канцелярією. Існував також спеціальний судовий орган - лава, до  якої входили війт та 7 лавників-присяжних. Лава розглядала цивільні та кримінальні справи щодо мешканців міста та приїжджих людей. Возний виконував доручення суду, розносив судові повістки, приводив за допомогою побережників(міліціонерів) правопорушників до суду. Найбільшу платню отримував кат.

Ряд міст Вінниччини відігравали важливу роль у торгівельних зв’язках місцевого та міжнародного значення. Зокрема через Тульчин проходив шлях від Азії до Європи.

Досліджуючи історію самоврядування, задумуєшся як справжній краєзнавець на тим, кому належать надра, підприємства, комунальні установи, заклади культури свого міста. В якому вони стані, яка перспектива їхнього розвитку. І часто  чуєш від владних структур, що деякі міста та села депресивні. Що цього не сталось потрібно втілювати в життя попередній досвід розвитку місцевого самоврядування, Європейську хартію місцевого самоврядування, готувати якісні зміни до вітчизняного законодавства.

VI Всеукраїнська(X Міжрегіональна) конференція учнівської молоді «Мій край, моя земля очима сучасників»

                                           Напрям: культурологія

                                                     

                                                              Тези роботи:

                               

                            «З історії української боністики: гроші ОУН»

                                             Робота Чорного Олександра, вихованця

                                                          історико-краєзнавчого гуртка Вінницького

                                                          обласного Центру туризму, спорту, 

                                                          краєзнавства та екскурсій, учениці 9-А

                                                          класу навчально-виховного комплексу

                                                          «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2»

                                                          міста Гнівані.

                                                          Керівник: Коваль Олександр Іванович.

           

                                                          2015р.

Боністика – спеціальна допоміжна історична дисципліна, яка досліджує паперові грошові знаки, бони та їх сурогати як історичні джерела, політико-правові документи культурні пам’ятки минулого. В часи визвольних змагань українські гроші випускались за проектом художника Г. Нарбута. У 30-50-ті роки випускались бофони – грошові знаки на бойовий фонд. Свідомі українці - оунівці, не маючи держави мали свої  гроші, не визнаючи іншої валюти. Вони були ефективним інструментом врегулювання стосунків оунівців з населенням, що відрізняло їх від різних кримінальних банд.

 Біфони – національно-самобутні продукти підпілля, що поєднували в собі агітаційно-пропагандистську та фінансову функції, поширювалися на території середньої європейської держави, існували майже два десятиліття є цінними документами для вивчення історії ОУН-УПА.

Актуальність даної теми полягає у використанні досвіду випуску грошей у минулому для зміцнення сучасної української грошової системи, популяризації власних героїчних сторінок історії України на грошах.  Робота має на меті розкрити роль бофонів в українському Русі опору. Ця тема недостатньо вивчена на сьогодні. Тому для її написання досліджено маловідомі та закриті донедавна джерела, здійснено тематичні екскурсії до друкарень оунівців у Кам’янці –Подільському, Більче-Золотому(печера Вертеба), Бучачі, Теребовлі. Краєзнавці неодноразово зустрічалися із автором монографії «Грошові документи ОУН(бофони) 1939-1952 років» Олегом Клименком, своїм земляком.

Грошові знаки ОУН-УПА мали назви «бойовий», «визвольний», «революційний», «національний», що свідчить про свідомий патріотизм українців. ЦІ знаки були в обігу у 12-ти областях України та Білорусії, частково на території Польщі, Чехії, Словаччини, Австрії та Німеччини. Всього за період 1939-1952 років випущено близько 500 бофонів.

Паперові грошові документи ОУН є документами певної військово-політичної формації, які відігравали важливу роль в системі соціально-економічних відносин. Вони віддзеркалюють матеріальну основу діяльності підпілля, відображають політичне, соціально-економічне й мистецьке життя відповідної доби.

В роки боротьби із московським та німецьким тоталітаризмом бофони виконували роль податкових та реквізиційних квитанцій, своєрідного підтвердження виконаного грошового контингенту. Ці функції не визначалися інструкціями вищих структур, а виникли стихійно, керуючись логікою повстанської боротьби, місцевою винахідливістю. Такій трансформації грошових документів ОУН(від паперових жетонів-подяк, благодійних квитків до податкових і реквізиційних квитанцій) сприяла особлива жорстокість протистояння.

Завдячуючи бофонам та іншим грошовим документам(розпискам, квитанціям), зібрані у населення грошові контингенти, натуральні податки та реквізовані матеріальні цінності нерідко сприймались ним як своєрідне відшкодування в кредит їх вартості

Грошові документи ОУН були фідуціарними, тобто  такими, що базувалися на довірі населення, яке зберігало їх, не зважаючи на терор і цим самим надавало своєрідний кредит їх емітенту. З іншого боку вони були неконкретними позиковими зобов’язаннями, оскільки виплата компенсацій переносилась на невизначений час і їх мала здійснити, у випадку перемоги, невизначена, абстрактна юридична особа.

Переважна більшість бофонів підпілля  ОУН в роки окупації була разового використання. Вони мали тематичне спрямування і були приурочені до обов’язкових свят та «пам’яткових днів», які відзначали українські націоналісти: Свято Зброї(День боротьби) – 31 серпня, Свято Героїв Революції – 23 травня, Свято Соборності України – 22 січня, свято листопадового зриву – 1 листопада, Свято акту 30 червня.

На бофонах зображували героїв України: Євгена Коновальця, Клима Савура(Дмитра Клячківського), Григорія Сковороду, Богдана Хмельницького, січових стрільців. Також випускалися бофони до різдвяних, великодніх свят.

Вражає своїм сюжетним змістом грошовий знак «Писанка» номіналом 20 крб.1950 року: з розкритого  гробу піднімається воскресла жінка як уособлення України, могильна плита із написом «СССР» розбита, на фоні розцвілих котиків та української символіки гасло: «Христос воскрес! Воскресне Україна». НА багатьох бофонах є напис: «За Українську самостійну соборні державу!», «Воля народам – воля людині! , «Слава Україні! Героям слава!», «Нехай вічна буде слава, що през шаблі маєм права!», «За Україну! За волю! За народ!».

Одні із найкращих бофонів випускались на Поділлі. Відомий автор окремих грошових знаків ОУН – Ніл Хасевич(1905-1952рр.), український художник, графік, народився на Рівненщині, член Української студентської громади, засновник гуртка «Спокій», ілюстратор газети «Волинь». Його роботи експонувались на 35 виставках. Був членом УГВР, працював у газеті «До зброї!», видав альбом «Волинь у боротьбі». Вбитий у бою комуністичними окупантами.

Отже, маємо унікальну сторінку української історії – грошові знаки ОУН, як символ нескореності, величі духу, прагнення до свободи, визначну пам’ятку культури українського народу, маловідому навіть сьогодні.